15 березня 2021 року виповнюється 82 роки від проголошення незалежності Карпатської України (1938-1939 рр.)
Боротьба карпатських січовиків проти
угорської агресії була першим випадком збройного опору гітлерівським планам з
перекроювання кордонів у Європі напередодні Другої світової війни.
"Історія Карпатської України -
коротка, але драматична і яскрава: кілька місяців автономії, кілька днів
незалежності. Вона про прагнення до свободи, про готовність захищати її до
останнього подиху всупереч несприятливим обставинам. Вона про соборність, про
боротьбу за єдність українського народу. "
У міжвоєнний період українці були
позбавлені власної державності. Роз’єднаність наших земель між чотирма
державами робила Україну вразливою до зовнішньої агресії, а народ – до
асиміляцій, поневолення, репресій.
В Європі напередодні Другої світової
війни ситуація стрімко загострювалася. В березні 1938 року Німеччина поглинула
Австрію. Зовнішньополітична загроза нависла над Чехословаччиною. Великобританія
і Франція, сподіваючись відтермінувати початок війни, використовували тактику
"замирення агресора", йшли на територіальні поступки.
29 вересня 1938 року відбулася
Мюнхенська конференція. За її наслідками укладено угоду про передачу Судетської
області від Чехословаччини до Німеччини. Угорщина та Польща під цим впливом
також висунули до Праги територіальні претензії. Заради збереження держави в
умовах територіальних претензій з боку Німеччини, Угорщини і Польщі
чехословацька влада пішла на поступки словакам і карпатським українцям.
22 листопада 1938 року Національні збори
у Празі ухвалили конституційні закони про автономію Словаччини та
Підкарпатської Русі. Чехословаччина стала федеративною республікою. 25
листопада уряд Августина Волошина розпорядився про запровадження у краї
української мови, а в кінці грудня розпустив земський (крайовий) уряд у Хусті й
офіційно дозволив поряд із "Підкарпатська Русь" уживати
"Карпатська Україна". На той час її автономний уряд складався з
чотирьох міністерств: внутрішніх справ, культу, шкільництва та народної освіти,
юстиції, господарських справ і комунікації. Діяли також служба безпеки,
управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди. Інтереси національних
меншин представляли національні ради (німецька, чеська, румунська, угорська).
Для захисту Карпатської України 9
листопада 1938 року в Хусті засновано парамілітарну структуру "Організацію
народної оборони Карпатська Січ", відому також як ОНОКС. Очолив її Дмитро
Климпуш. Січовики мали право носити військовий однострій, відзнаки та легку зброю.
Соціальною базою для її розбудови стали осередки "Пласту",
"Січі" та "Просвіти". В ОНОКС вступали вчителі, лікарі,
службовці, студенти, гімназисти, семінаристи, робітники та демобілізовані
військовослужбовці чехословацької армії. Прибули добровольці і з Галичини, Волині,
Буковини та Наддніпрянщини. Це надавало їй загальноукраїнського характеру. У
лютому 1939-го чисельність Карпатської Січі досягла 15 тис. осіб.
15 березня 1939 року в умовах
остаточного розпаду Чехо-Словаччини та збройної агресії з боку Угорщини, Сойм
Карпатської України проголосив незалежність краю. Було обрано президентом
Августина Волошина.
Попри те, що 18 березня 1939-го вся
Карпатська Україна була окупована угорськими військами, партизанська боротьба
січовиків тривала до вересня. Це стало продовженням опору збройній агресії.
Щойно захопивши Карпатську Україну,
окупаційна влада запровадила на Закарпатті воєнний стан і утворила військову
адміністрацію. Каральні органи взялися за "очищення" краю від
"небажаних елементів". Найжорстокішого переслідування зазнали
січовики та національно свідома інтелігенція, а також колишні державні діячі
Карпатської України.
Загалом під час березневої кампанії
збройні сили Карпатської України провели близько 20 боїв. За оцінкою
сучасників, втрати у них становили від 1 до 1,5 тисячі осіб убитими та
пропалими безвісти.
Відчайдушна боротьба Карпатської України
з угорськими окупантами – безпрецедентний приклад опору в ході територіальних
змін у центрально-східній Європі напередодні Другої світової війни. Українці
Закарпаття першими у міжвоєнній Європі зі зброєю в руках стали на захист
свободи та незалежності проти союзників Німеччини.
У тодішній угорській пресі події наступу
військ Будапешта 15–18 березня 1939 року називали «героїзмом», вміщали навіть
фотографії знущань своїх «гонведів» (вояків) над нечисленними оборонцями
Карпатської України. Серед гонведів було чимало кримінальних елементів,
випущених із в’язниць Угорщини спеціально для цього «походу».
Карпатськоукраїнський діяч Василь Ґренджа-Донський згадує, як угорські солдати
навіть відрізали голови українцям-січовикам і «копали їх ногами».
За різними даними, угорці втратили у дні
від 15 до 18 березня 1939 року під час боїв на території Карпатської України
від 300 до 700 осіб вбитими, а українці від 2 до 5 тисяч загиблими; десятки
тисяч українців потрапили до угорських таборів. Хоча ці бої і масштабні арешти
угорської окупаційної влади в Карпатській Україні потребують ще детального
історичного вивчення.
Сам Августин Волошин виїхав із частиною
уряду до Румунії, а потім до Югославії. Незабаром він опинився у Празі, де був
останнім ректором Українського вільного університету.
У травні 1945-го тут же в Празі
Августина Волошина заарештував сталінський «СМЕРШ». Президента Карпатської
України замордували в Бутирській в’язниці Москви влітку 1945 року.
Сама Карпатська Україна, яка початками
сягає фактично 21 січня 1919 року, коли відбулися перші українські Народні
збори у Хусті, стала яскравим явищем незалежницьких устремлінь українського
народу і своїм існуванням довела, що за волю і незалежність народу треба
боротися до останнього подиху і краплі крові – як це робили українці Карпатської
України у березні 1939 року.
Десятиліттями правда про події в
Карпатській Україні була під забороною. Угорська, а тоді радянська влади
доклали чимало зусиль, аби стерти з пам’яті українців ті події, затаврувати
борців за волю. Крига скресла з розпадом СРСР. В основі новітньої незалежності
України лежить також дух і чиста совість героїв Хуста та Красного поля на
березі Тиси. Сьогодні Україна пам’ятає про Карпатську Україну.
Більш детально про події Карпатської України, поезії та навіть коломийки можна прочитати в книгах, які знаходяться в Тячівській дитячій бібліотеці, а також знайти родичів з переліку воїнів, активістів та репресованих
